Тимофеєва (Крисюк) Ольга Олександрівна
Народилася 8 червня 1953 р. у селі Золотий Потік Бучацького району Тернопільської області. 1970 p., завершивши навчання у Золотопотіцькій середній школі, вступила до Львівського педагогічного училища на заочне відділення, яке 1975 р. закінчила з відзнакою. Разом із навчанням освоювала ази педагогічної праці в рідному дитячому садку. 1976 р. стала студенткою стаціонарного відділення педагогічного факультету Рівненського педагогічного інституту, який закінчила 1980 p., отримавши диплом із відзнакою за спеціальністю викладач дошкільної педагогіки і психології, методист із дошкільного виховання. За направленням приїхала в Закарпаття, де отримала призначення на посаду методиста Закарпатського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, на якій працює донині. Автор багатьох методичних розробок, посібників, наукових статей.
Ольга Тимофеєва посідає достойне місце на літературному Олімпі нашого краю. Авторка кількох книжечок для дітей та двох самобутніх поетичних збірок, першої — “На відстані руки” (з передмовою лауреата премії ім. Т.Г. Шевченка П. Скунця) та другої — “Під знаком червня” (2002 p.). Саме в другій книжці, як нам здається, уповні розкрився потужний талант цієї оригінальної мисткині з Ужгорода. Наскрізь жіночі мотиви пронизують збірку. Її колір — жовтогарячий, її знак — пекучий червень, її кредо — жіночність завжди і в усьому. Доволі широкогамними є тематичні обрії доробку Ольги Тимофеєвої. Тут зразки релігійної та інтимної лірики, урбаністичні строфи, за якими вгадуються Ужгород чи Київ, мудрі філософські рядки.
Рубленик Іван Михайлович
Народився 8 червня у с. Сновидові. У 1945 році вступив у1 клас Золотопотіцької СШ і закінчив її у 1955 році, згодом навчався в Тернопільському державному медичному інституті.
І.М. Рубленик — визначний учений, ортопед-травматолог широкого діапазону та високої кваліфікації, який володіє широким арсеналом консервативних та оперативних методів лікування захворювань і ушкоджень опорно-рухового апарату. Ним особисто виконано понад декілька тисяч операцій найвищої складності, він активно працює, щодня передаючи досвід своїм учням.
Іван Михайлович зробив вагомий внесок у наукову розробку проблем лікування та реабілітації хворих із переломами кісток та їх наслідками. Ним уперше започатковано новий напрямок у лікуванні переломів кісток — блокуючий інтрамедулярний металополімерний остеосинтез, який отримав визнання в Україні та за її межами.
І.М. Рубленик — автор 245 наукових робіт, у тому числі однієї монографії. Він має 33 авторські свідоцтва та патенти на винаходи, більш як 50 раціоналізаторських пропозицій. Під його керівництвом виконано одну докторську та сім кандидатських дисертацій.
Сербенська Олександра Антонівна
Сербенська Олександра Антонівна
(1 березня 1929, Золотий Потік, Бучацький район, Тернопільська обл.) — доктор філологічних наук, професор кафедри телебачення і радіомовлення Львівського національного університету ім. Івана Франка, професор кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства, академік АН Вищої школи України, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Автор понад 200 публікацій з питань української термінології, культури української мови, лінґводидактики, франкознавства, зокрема словників, посібників, монографій. Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка.
Директори школи протягом 1944 – 2014 років
- Мерхель Яків Трохимович (1944)
- Зав’яльський Яків Володимирович (1945)
- Ціома Серафима Трохимівна (1945 – 1946)
- Іщенко Сава Іванович (1946 – 1949)
- Шморгун Василь Федорович (1949 – 1952)
- Бермес Євген Іванович (1952 – 1953)
- Попович Мирослав Володимирович (1953 – 1956)
- Возняк Михайло Миколайович (1956)
- Півак Іван Федорович (1956 – 1958)
- Рудакевич Роман Антонович (1958 – 1959)
- Демчук Василь Пилипович (1959 – 1960)
- Денисенко Гнат Омелянович (1960 – 1961)
- Кисляков Олександр Сергійович (1961 – 1963)
- Семак Василь Олексійович (1963 – 1968)
- Дрозд Віталій Петрович (1968 – 1974)
- Дюк Жанна Олексіївна (1974 – 1998)
- Моспан Марія Климентіївна (1998 – 2000)
- Свєташ Валентина Василівна (2000 – до сьогодення)
Будівництво нової школи
Влітку 1987 року почалося спорудження нової школи, яке завершилося у 1988 році. Школа розрахована на 624 місця. Крім нового приміщення, школі передано будинок колишнього райкому і райвиконкому. У цьому корпусі навчаються учні 1 – 4 класів. Там же розміщена шкільна бібліотека. Нова школа одержала обладнання для класних кімнат, навчальних кабінетів, майстерень, спортивної та актової залів. У школі обладанано музей.
Нова школа стала прекрасним подарунком селищу напередодні його 600-річчя.
На перехрестях ХІХ і ХХ століть
Протягом багатьох століть ( ХІV-ХVШ) у Золотому Потоці не було школи. Все населення містечка було неписьменне, В Йосифінській метриці, складеній у 1787, році, навіть місцеві керівники замість підпису ставили хрестики під документами.
Лише 1817 року тут відкрито початкову школу. В ній’ працював один учитель, а навчались 40-50 учнів. Цю школу називали тривіальною. Для неї було збудоване приміщення, яке не збереглось до нашого часу. Його знесли в 60-х роках XX ст. 1880 року споруджено нову школу, яка стала чотирикласною з шестирічним терміном навчання. Наприкінці XIX ст. у цій школі навчалися 160 хлопчиків і дівчаток, тобто менша частина дітей шкільного віку. Адже в Золотому Потоці проживало тоді 3500 жителів. В школі найбільша увага приділялась німецькій і польській мовам, що відповідало освітній політиці австро-угорських чиновників.
Від листопада 1918 року до липня 1919 Золотий Потік входив до складу Західно-Української Народної Республіки. Місцеві органи влади почали здійснювати закони, що стосувалися розвитку освіти, але не встигли їх реалізувати. В липні 1919 року Польща окупувала Східну Галичину, і ця окупація тривала до 1939 року. У цей період у Золотому Потоці була початкова школа, її називали “повшехною”. 1926 року в ній навчалися 279 дітей, працювало 6 штатних і два нештатних вчителі. Усі предмети викладалися польською мовою. Щоправда, в кожному класі вивчалася українська мова (2 год. на тиждень).
Багато років (1920-1939) школу очолював Станіслав Лукасевич, досвідчений, вимогливий педагог. Жителі селища, які навчались при ньому в школі, згадують його добрим словом. 1940 року органи НКВС арештували його і вивезли на заслання в Казахстан. Там він і помер.
Як тільки Золотий Потік став районним центром (1940 р.), почала працювати середня школа з українською мовою навчання. В ній тоді було 535 учнів, тобто всі діти шкільного віку, їх навчали 27 педагогів. Організовано було курси ліквідації неписьменності серед дорослого населення.
Під час німецької окупації школа функціонувала, але нона ледве-ледве животіла. Окупаційна влада про неї не дбала. Директором школи був О. Л. Гіблінський, розумна, інтелігентна і тактовна людина.
21 липня 1944 року селище було очищене від німецьких загарбників, і вже 1 вересня цього року всі діти шкільного віку сіли за парти. 1945 року проведено набір у 8 клас, тобто школа стала середньою. Перший випуск учнів, які закінчили Золотопотіцьку СШ відбувся у 1948 році.
В перші післявоєнні роки навчання відбувалося в приміщенні старої школи, спорудженої ще 1880 року, а з 1947 року – у відремонтованому палаці Гнєвошів.
Про школу
Повна назва: Золотопотіцька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів Бучацького району Тернопільської області
Тип навчального закладу: Середня загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів
Форма власності: Державна
Директор: Свєташ Валентина Василівна
Адреса: 48451, вулюЗелена1, смт. Золотий Потік, Бучацький р-н, Тернопільська обл.
Телефон (із кодом МТЗ): 8 (03544) 3-10-41
E – MAIL: school.zolotiypotik@gmail.com
Web – сторінка школи: zp.te.ua
Кількість учнів: 328
Кількість класів: 16
Станом на 2014 рік навчально-виховний процес забезпечує 40 педпрацівників
За кваліфікаційними категоріями та педагогічними званнями в школі працює: спеціалістів – 2, учителів ІІ кваліфікаційної категорії – 4, учителів І кваліфікаційної категорії – 8, учителів вищої кваліфікаційної категорії – 26, старших учителів – 11, учителів – методистів – 2.
Більшість учителів мають понад 20 років педагогічного стажу роботи. Віковий ценз у середньому становить 45 років.