Home » Історія школи

Category Archives: Історія школи

Архіви

Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Директори школи протягом 1944 – 2014 років

  1. Мерхель Яків Трохимович (1944)
  2. Зав’яльський Яків Володимирович (1945)
  3. Ціома Серафима Трохимівна (1945 – 1946)
  4. Іщенко Сава Іванович (1946 – 1949)
  5. Шморгун Василь Федорович (1949 – 1952)
  6. Бермес Євген Іванович (1952 – 1953)
  7. Попович Мирослав Володимирович (1953 – 1956)
  8. Возняк Михайло Миколайович (1956)
  9. Півак Іван Федорович (1956 – 1958)
  10. Рудакевич Роман Антонович (1958 – 1959)
  11. Демчук Василь Пилипович (1959 – 1960)
  12. Денисенко Гнат Омелянович (1960 – 1961)
  13. Кисляков Олександр Сергійович (1961 – 1963)
  14. Семак Василь Олексійович (1963 – 1968)
  15. Дрозд Віталій Петрович (1968 – 1974)
  16. Дюк Жанна Олексіївна (1974 – 1998)
  17. Моспан Марія Климентіївна (1998 – 2000)
  18. Свєташ Валентина Василівна (2000 – до сьогодення)

Будівництво нової школи

Влітку  1987 року почалося спорудження нової школи, яке завершилося у 1988 році. Школа розрахована на 624 місця. Крім нового приміщення, школі передано будинок колишнього райкому і райвиконкому. У цьому корпусі навчаються учні 1 – 4 класів. Там же розміщена шкільна бібліотека. Нова школа одержала обладнання для класних кімнат, навчальних кабінетів, майстерень, спортивної та актової залів. У школі обладанано музей.

Нова школа стала прекрасним подарунком селищу напередодні його 600-річчя.

 

 

На перехрестях ХІХ і ХХ століть

Протягом багатьох століть ( ХІV-ХVШ) у Золотому Потоці не було школи. Все населення містечка було неписьменне, В Йосифінській метриці, складеній у 1787, році, навіть місцеві керівники замість підпису ставили хрестики під документами.

Лише 1817 року тут відкрито початкову школу. В ній’ працював один учитель, а навчались 40-50 учнів. Цю школу називали тривіальною. Для неї було збудоване приміщення, яке не збереглось до нашого часу. Його знесли в 60-х роках XX ст. 1880 року споруджено нову школу, яка стала чотирикласною з шестирічним терміном навчання. Наприкінці XIX ст. у цій школі навчалися 160 хлопчиків і дівчаток, тобто менша частина дітей шкільного віку. Адже в Золотому Потоці проживало тоді 3500 жителів. В школі найбільша увага приділялась німецькій і польській мовам, що відповідало освітній політиці австро-угорських чиновників.

Від листопада 1918 року до липня 1919 Золотий Потік входив до складу Західно-Української Народної Республіки.  Місцеві органи влади почали здійснювати закони, що стосувалися розвитку освіти, але не встигли їх реалізувати. В липні 1919 року Польща окупувала Східну Галичину, і ця окупація тривала до 1939 року. У цей період у Золотому Потоці була початкова школа, її називали “повшехною”. 1926 року в ній навчалися 279 дітей, працювало 6 штатних і два нештатних вчителі. Усі предмети викладалися польською мовою. Щоправда, в кожному класі вивчалася українська мова (2 год. на тиждень).

Багато років (1920-1939) школу очолював Станіслав Лукасевич, досвідчений, вимогливий педагог. Жителі селища, які навчались при ньому в школі, згадують його добрим словом. 1940 року органи НКВС арештували його і вивезли на заслання в Казахстан. Там він і помер.

Як тільки Золотий Потік став районним центром (1940 р.), почала працювати середня школа з українською мовою навчання. В ній тоді було 535 учнів, тобто всі діти шкіль­ного віку, їх навчали 27 педагогів. Організовано було курси ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

Під час німецької окупації школа функціонувала, але нона ледве-ледве животіла. Окупаційна влада про неї не дбала. Директором школи був О. Л. Гіблінський, розумна, інтелігентна і тактовна людина.

21 липня 1944 року селище було очищене від німецьких загарбників, і вже 1 вересня цього року всі діти шкільного віку сіли за парти. 1945 року проведено набір у 8 клас, тобто школа стала середньою. Перший випуск учнів, які закінчили Золотопотіцьку СШ відбувся у 1948 році.

В перші післявоєнні роки навчання відбувалося в приміщенні старої школи, спорудженої ще 1880 року, а з 1947 року – у відремонтованому палаці Гнєвошів.

 

палац Гнєвошів